«Діалог починається з мови»: Хусейн Челік про міграцію, віру та майбутнє

Про можливість ного діалогу та інтеграції мігрантів ми говоримо з Хюсейном Челіком — турецьким журналістом і активістом, який сприяє порозумінню між культурами та працює з мігрантськими спільнотами в Польщі.

Що спонукало тебе обрати саме Польщу для навчання? З якими мріями й очікуваннями ти приїхав сюди з Туреччини?

З дитинства я мріяв навчатися за кордоном — і у 2018 році вирішив втілити цю мрію, переїхавши до Польщі та вступивши на журналістику. Та поїхав я не лише через мрію. Як і багато мешканців Туреччини, я не бачив майбутнього у своїй країні.

Спершу мені здавалося, що це буде коротка пригода: здобуду освіту й, можливо, повернуся додому. Але Польща настільки мене вразила, що вже за кілька днів я вирішив залишитися. Я усвідомлював: якщо залишуся тут надовго, то, можливо, вже ніколи не зможу повернутися до країни, де виріс.

Що тебе найбільше здивувало, коли ти вперше приїхав до Польщі?

Спокій і відчуття безпеки. Про країну я знав небагато і почав відкривати її поступово. З дитинства я чув лише про польське село Адамполь (турецькою Polonezköy), розташоване неподалік мого рідного Стамбула. Ми часто їздили туди з друзями — і коли я приїхав до Польщі, з подивом помітив, наскільки польська глибинка нагадує те село в Туреччині. Тобто моє знайомство з Польщею почалося ще на батьківщині  — з маленької місцини, яка зберігає польську спадщину.

Чи став вибір залишитися в Польщі не лише життєвим рішенням, а й способом захистити своє право на професію?

Я приїхав, щоби вивчати журналістику — професію, яку не міг опанувати вдома. У Туреччині я постійно відчував страх: за даними «Репортерів без кордонів», у 2018 році Туреччина стала країною, що мала найбільше ув’язнених журналістів у світі. Я не хотів жити з ризиком бути заарештованим за свої слова.

Спочатку я був звичайним студентом-мігрантом. Але з часом, коли почав працювати журналістом, стало зрозуміло: повертатися до Туреччини небезпечно. Я писав правду про свою країну, а за це в Туреччині переслідують. Тож я подав заяву на отримання притулку — і Польща надала мені статус біженця. Я вдячний їй за це. І намагаюся віддячити — хоча б частково — через усе, що роблю зараз.

Як виглядала твоя особиста дорога інтеграції в польське суспільство?

Я завжди знав, що головним ключем до інтеграції буде мова. Тому відразу пішов на курси польської. Протягом дев’яти місяців я щодня відвідував школу у прекрасному Ольштині — з ранку до вечора. Саме там я зробив перші кроки до інтеграції.

Відразу ж помітив, що, хоча я не відрізнявся від інших за кольором шкіри чи зовнішністю, привертав увагу місцевих. Спочатку це викликало дискомфорт, але згодом я зрозумів, що це природно — адже я був ніби чужим. Поступово почав замислюватися, як зробити так, щоб я став своїм для місцевих жителів. Людина боїться того, чого не знає. Тому я зрозумів, що, аби вони пізнали мене, я також повинен краще пізнати Польщу, її людей, культуру, релігію, традиції. І цей процес триває до сьогодні, і, певно, триватиме все моє життя.

Відвідую костел, щоб глибше зрозуміти християнство, і активно беру участь у різних польських організаціях. Окрім того, що працюю журналістом, організовую різноманітні заходи, зокрема міжкультурні та міжрелігійні зустрічі. Однією з організацій, де я працюю координатором, є «Дунай — Інститут діалогу» у Варшаві.

Яку місію реалізує «Дунай – Інститут діалогу»?

Організація діє у Польщі з 2009 року та є частиною міжнародного руху Hizmet, що сприяє миру та діалогу між культурами. Ми організовуємо панелі, семінари та інші заходи, щоб створити простір для зустрічей і знайомств між людьми з різних культур, релігій та світоглядів. Як річка Дунай з’єднує країни, так ми об’єднуємо людей.

В рамках фундації працюють дев’ять платформ, що охоплюють такі напрямки, як культура, права людини, екологія, психологія та здоровий спосіб життя. Ми активно співпрацюємо з університетами та реалізуємо європейські проєкти. Важливою частиною нашої роботи є волонтерство: понад 70 волонтерів, більшість з яких — іноземці, активно залучені до різних ініціатив, що допомагає мігрантам інтегруватися у Польщі.

Також ми організовуємо міжкультурні заходи, як-от святкові вечері на Різдво чи Іфтар, де люди з різних традицій святкують разом, цінуючи багатокультурність.

Як польське суспільство реагує на участь мусульманської спільноти в християнських святкуваннях, таких як Різдво?

Як я помітив, поляки дуже радіють, коли ми приєднуємося до святкувань, вони проявляють відкритість і гостинність. У ісламі немає свята, подібного до Різдва, але народження Ісуса є важливим і для нас.

Раніше ж для мене це було сумне свято — коли всі святкували, а я не мав змоги. Але завдяки таким зустрічам я, як і багато інших іноземців, відчуваю справжню красу свят. У різдвяний час, окрім організації вечерь, ми також готуємо подарунки для дітей сиріт. Щороку проводимо кампанію «Пізнай свого сусіда», у якій запрошуючи наших волонтерів дарувати подарунки своїм сусідам.

Які ініціативи організації, на твою думку, є найбільш успішними в рамках міжкультурної співпраці?

Вважаю, що кожна зустріч важлива. Панелі та семінари мають серйозний характер, вони об’єднують людей з подібними інтересами. Проте найцікавішими, на мій погляд, є міжкультурні вечері, такі як під час Рамадану чи Різдва, адже люди з дуже різних середовищ мають можливість поспілкуватися особисто за одним столом. Для фундації важливо, щоб такі неформальні зустрічі створювали простір, де люди можуть краще пізнати одне одного.

Що допомагає молодим мусульманам впоратися з антиміграційними настроями в Європі?

Кожен, хто глибоко вивчає священну книгу — Коран, знаходить там багато слів, які закликають до зустрічі з іншими та взаємного пізнання.

На жаль, зараз спостерігаються антиімміграційні настрої, і частково винні в цьому ті мігранти, які не змогли добре інтегруватися. Фетхуллах Гюлен, засновник руху Hizmet, заохочує до інтеграції, наголошуючи, що мусульмани повинні дбати про добробут суспільства, в якому вони живуть.

Міграція завжди була і завжди буде, це природний процес. Наприклад, під час поділів Польщі поляки також були мігрантами, і частина з них оселилася в Туреччині, заснувавши поселення Адамполь, яке я згадував раніше.

На жаль, коли мова заходить про міграцію, частіше згадують негативні приклади, ніж позитивні зміни, що відбуваються навколо нас. Я вважаю, що діяльність фундації «Дунай – Інститут діалогу» і руху Hizmet є яскравими прикладами того, як все повинно бути насправді.

Якими мають бути основні принципи ефективного міжкультурного діалогу в Польщі та Європі?

Вважаю, що ключем до вирішення соціальних проблем у світі, зокрема в Польщі, є діалог і освіта. Нам потрібно вчитися жити разом, адже, попри епоху індивідуалізму, ми дедалі тісніше взаємодіємо. Діалог дозволяє побачити красу різноманіття та створити єдність. Це також може бути шляхом до боротьби з радикалізацією та поляризацією. Цінність діалогу — це основна принципова ідея Європейського Союзу, і нам потрібно більше її цінувати, щоб створити таке суспільство, де кожен почувається зрозумілим і прийнятим.

Яку пораду ти дав би людям з інших культур, які лише починають свій шлях у Польщі?

Насамперед я б сказав: будьте відкритими, доброзичливими й щирими у своїх намірах. Вивчайте культуру, релігію та традиції цієї прекрасної країни. І найголовніше — опановуйте польську мову. Без знання мови повноцінна інтеграція неможлива. Коли ви відкриті до нового й дієте з відкритим серцем, процес адаптації відбувається природно. Водночас важливо пам’ятати: інтеграція — це не відмова від власної ідентичності, а вміння зберегти свої цінності, поважаючи культуру країни, в якій ви живете. Лише тоді можлива справжня єдність у різноманітті.

«Діалог починається з мови»: Хусейн Челік про міграцію, віру та майбутнє | Article | Culture.pl