Світ

Звіт Freedom House показав масштаби транснаціональної репресивної політики Туреччини

У статті Freedom House (Фрідом Хаус) глобальний аналіз доповнений докладними тематичними дослідженнями шести провідних держав, що практикують транснаціональні репресії: Китаю, Руанди, Саудівської Аравії, Ірану, Росії і Туреччини. Ці країни виділяються розмахом і жорстокістю своїх кампаній.

Видавництво Freedom House (Фрідом Хаус) опублікувало статтю про глобальні транснаціональні репресії, розкриваючи інтенсивність, географічне охоплення і неочікуваність кампанії турецького уряду, спрямовану на дисидентів за кордоном. При цьому наголошується, що, згідно з даними Стокгольмського центру свободи, Туреччина стала першою серед країн, які з 2014 року здійснювали видачу заарештованих з країн перебування.

У статті під назвою «Поза полем зору, не означає поза досяжністю», розповідається, що після спроби державного перевороту в липні 2016 року, турецький уряд почав переслідувати всіх своїх ймовірних ворогів як мінімум у 30-ти країнах перебування – від Північної та Південної Америки, до Європи, Близького Сходу, Африки та Азії.

У статті Фрідом Хаус глобальний аналіз доповнений докладними тематичними дослідженнями шести провідних держав, що практикують транснаціональні репресії: Китаю, Руанди, Саудівської Аравії, Ірану, Росії і Туреччини. Ці країни виділяються розмахом і жорстокістю своїх кампаній.

Нейт Шенккан, директор Фрідом Хаус із стратегій досліджень і співавтор статті пише: «Запобігання транснаціональним репресіям вимагає вивчення способів, якими ці країни маніпулюють, щоб переслідувати тих, хто емігрує».

«Кампанія Анкари в першу чергу була націлена на людей, які пов’язані з рухом релігійного лідера Фетхуллаха Ґюлена, якого уряд звинувачує в спробі державного перевороту, – йдеться в статті, – останнім часом боротьба турецького уряду розширилася, ця ж тактика застосовується до курдів та лівих».

Переслідування президентом Туреччини Реджепом Тайіп Ердоганом прихильників руху Ґюлена (релігійної групи, натхненної турецьким священнослужителем Фетхуллахом Ґюленом) розпочалося після розслідування корупційних діянь 17-25 грудня 2013 року, до яких були причетні прем’єр-міністр Ердоган, члени його сім’ї та найближче оточення.

Вважаючи розслідування гюленістським переворотом і змовою проти свого уряду, Ердоган назвав цей рух терористичною організацією і почав переслідувати її членів. Він заарештував тисячі людей, включаючи прокурорів, суддів і поліцейських, які брали участь в розслідуваннях, а також журналістів, які розповідали про їхню причетність до корупції.

Ердоган посилив репресії проти руху гюленістів після спроби державного перевороту 15 липня 2016 року, в організації якого він звинуватив Ґюлена.

Спроба державного перевороту ще більше посилила  транснаціональні репресії, і основна тактика глобальної кампанії Туреччини полягала в обмеженні пересування, затриманні і незаконних видачах, – йдеться у статті.

Згідно з останніми офіційними заявами міністерства внутрішніх справ, Туреччина за останні чотири роки направила 800 запитів про екстрадицію до 105-ти країн, а також в рамках глобальної кампанії уряду до Туреччини повернули понад 110 членів руху.

В ході власного дослідження Фрідом Хаус змогло ідентифікувати 58 осіб з 17 країн світу. Стаття також розповідає про інші недавні інциденти, які «підкреслюють поширення тактики видачі і по інших, «негюленістских» проблемах».

Стаття проливає світло на корупцію і вибір деяких установ країни перебування, включаючи місцеву поліцію або служби безпеки, які заарештовували турецьких громадян, і потім недовго  утримували під вартою та таємно, літаком, передати їх Туреччині.

«Високопоставлені офіційні особи Туреччини відкрито заявляють, що винні у викраденні людей – прихильників руху Ґюлена, і високо оцінюють роль Турецької національної розвідки у видачі «зрадників », – йдеться в повідомленні.

Згідно зі статтею, турецький уряд прагнув використовувати Інтерпол і намагався завантажити близько 60 000 імен вигнанців у систему повідомлень агентства.

У статті також описується, як турецький уряд зміцнював свої зв’язки із закордонними націоналістичними групами, зокрема, з Османен Німеччина (Osmanen Germania), забороненою владою Німеччини в 2018 році, і як Управління у справах релігій (Diyanet) стало інструментом для спостереження за вигнанцями.

Раніше доповідачі ООН звинуватили турецький уряд в систематичній практиці спонсорування державою екстериторіальних викрадень і насильницького повернення щонайменше 100 турецьких громадян з декількох держав, включаючи Афганістан, Албанію, Азербайджан, Афганістан, Камбоджу, Габон, Косово, Казахстан, Ліван і Пакистан.

У деяких випадках Робоча група ООН з незаконних затримань (WGAD) дійшла висновку, що арешт, затримання і примусова передача до Туреччини її громадян були незаконними, з порушенням міжнародних норм і стандартів із прав людини.

Висловлюючи свою думку про екстрадицію 44-річного Аріфа і 38-річної Ульку Комиш та їхніх чотирьох  дітей з Малайзії до Туреччини в серпні 2019 року, Робоча група ООН з незаконних затримань висловила стурбованість «схемою, за якою відбуваються всі ці затримання, тюремні ув’язнення чи інше позбавлення волі, в порушення норм міжнародного права,  і що це є не чим іншим, як злочином проти людства».

Спільно з урядом Туреччини також і влада Азербайджану агресивно переслідує турецьких опозиціонерів і журналістів за кордоном. З 2014 року вони здійснили п’ять екстрадиції з України, Грузії і Туреччини.

«Довга рука» Єрдогана досягла і України

У вересні 2020 року Іса Озер, колишній місцевий кандидат від переважно курдської і лівої Партії миру і демократії, був переданий Туреччині без належної правової процедури з Одеси. Ця «операція» була дуже схожою на видачу двох членів руху Ґюлена з України в 2018 році – тоді майже одночасно із затриманням відбулася передача активістів, практично без чіткої юридичної процедури.

6 січня транскордонна екстрадиція наблизилася до межі нормального явища. У січні Україна заарештувала і відправила додому двох турецьких громадян без належної процедури депортації, що стало останнім з десятків надзвичайних висилок турецьких громадян після спроби державного перевороту 2016 року.

Отчет Freedom House показал масштабы транснациональной репрессивной политики Турции

Підписатися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button