Насправді першою метою Ердогана був союз із партією DEM. Він переконав Імрали. Це й не дивно — Імрали був у нього під контролем. Але розрахунок не справдився. Оджалан сказав “так”, а Селахаттін Демірташ не тільки заперечив — він повстав. Це було не просто “ні”. Він пішов далі. Демірташ вийшов на трибуну парламенту та сказав фразу, яка увійшла в історію:
«Ми не дозволимо тобі стати президентом!»
Після цього між Оджаланом і Демірташем проліг розкол, який досі не загоївся — стосунки між ними напружені.
Навіть подейкують, що під час однієї з зустрічей на острові Оджалан, говорячи про Демірташа перед делегацією депутатів, зробив жест пальцем у вигляді пістолета. Це було пряме послання смерті. Причина зрозуміла: Демірташ вийшов з-під контролю, фактично проголосив свою автономність. Він засяяв зіркою на курдській вулиці. Для таких фігур, як Оджалан, це було неприйнятно. Кажуть, саме з цієї причини й Лейла Зана відійшла в тінь.
Якось Ердоган навіть «викрив» цю загрозу Оджалана, сказавши публічно:
«Той, що в Едірне, зрештою відповідатиме перед тим, хто на Імрали. Він думає, що все рожево. Але ні! У них є внутрішній конфлікт, і вони ще зведуть рахунки…»
Ці слова Ердоган сказав три роки тому — у 2022-му. Можливо, ув’язнення Демірташа навіть було йому на користь. Адже найбезпечніше місце — це в’язниця…
Коли я кажу «DEM» (ДЕМ), маю на увазі всі його попередні версії. Адже партія змушена була неодноразово змінювати назву. Її постійно загрожували закрити. Зміна назви й символіки була маневром перед правосуддям. Успішним. Вона щоразу залишалась на ногах. Назва змінилась, керівництво оновилось. Хто тільки не приходив і не йшов! Але політика й позиція партії залишались незмінними. Сьогодні знову йдеться про зміну імені та символіки.
Навіть вже визначено нову назву — «Партія демократичної республіки». Її автор — Оджалан. Чи очолить він партію? Все залежить від обставин. Останній крок має на меті «мирний процес». PKK, мовляв, більше не існує, вона розпущена, зброя — хоч і символічно — складена… Замість зброї прийде політика. AKP створить правову основу для політизації PKK (ПКК). PKK перейде з організації в партію. Оджалан вже не залишатиметься в тіні, він стане впливовішим і помітнішим. Цей шлях уже вимощується…
Я досі думаю: фраза Демірташа — це було його особисте рішення? Чи хтось нашептав йому? Було це результатом консультацій у керівництві партії? Чи він сам усе обдумав, зважив і виступив за власною ініціативою? Варто визнати, що Демірташ добре розуміється на політиці. Він не був тимчасовим довіреною особою. Він до кінця виправдав своє місце. Під його керівництвом партія досягла 13% голосів. Перед ним був відкритий шлях.
Але ці слова дорого коштували і Демірташу, і країні. Ердоган не залишив безкарним ні одного прямого нападу на себе. І Демірташ не став винятком — його посадили. Він провів 9 років за ґратами. Але там відкрилась інша його сторона. Він написав чудові художні книги. Булент Аринч був вражений. Бо це були не вигадки, а справжня правда про країну, про південний схід. Його перо говорило голосом реальності.
Втім, ув’язнення — це завжди важко. Між ним і смертю тонка межа. Демірташ шукав ключ. Кандидатура його дружини в Стамбулі на виборах 31 березня була насправді посланням до AKP або Ердогана: «Давайте поговоримо…» Але прогресу не було. Мирний стіл не був створений. Формула була проста: дружина Демірташа буде кандидатом, AKP (АКП) знову виграє Стамбул. У відповідь Демірташ здобуде свободу. Але Ердоган обрав Оджалана.
Країна також заплатила за ту фразу високу ціну. Ердоган розробив нові «ігрові плани». Один із них — 15 липня. Заради влади та посади він не гребував жодною поступкою. Він пожертвував усім: справою, принципами. Демократія та правосуддя були призупинені. Надзвичайна атмосфера досі триває. У нормальних умовах політики в Ердогана не було б шансів. Він вичерпав увесь кредит перед суспільством і історією. Після тієї фрази країна перетворилася на відкриту в’язницю.
Чи була б Туреччина більш нормальною, якби Демірташ уклав союз з Ердоганом? Чи не віддалилися б ми так далеко від демократії та правосуддя? Я часто думаю про це. DEM і Демірташ — не такі як MHP, які не мають ані демократії, ані права. Вони не відмовились би так легко від свобод. Тому мені завжди цікаво, хто нашептав Демірташу ту фразу. Тоді її гаряче аплодували. Але в довгостроковій перспективі це не принесло користі країні.
У Ердогана залишився лише один варіант — MHP (МГП)… Притягнути Бахчелі на свій бік йому було легко. Для оточення та сил, близьких до MHP, це теж був шанс. Було видно, що через вибори він не піде. Присутність такої фігури, як Бахчелі, відкривала нові можливості. Це могло стати «win-win» для обох сторін.
І так і сталося. Посада й казна залишились за Ердоганом, а юстиція та поліція дістались прихильникам Бахчелі.
Влада не тільки не розхитує — вона ще й зношує. Відхід AKP від засад заснування викликав невдоволення на низах. Підтримка Ердогана зменшилась. Але MHP, попри всю свою «безпринципність», зберегла свої голоси. Я не зміг ні зрозуміти, ні пояснити, як це їм вдалось. Я розумію любов до «трьох півмісяців», але не очікував, що база MHP так підтримуватиме політики, які суперечать її сутності.
Ніхто не очікував. Хто б міг сказати, що Бахчелі назве Оджалана «засновником» і пошле йому посмішку? І це сприйматимуть як норму.
Але тепер Ердогану й MHP вже недостатньо. Перемогти з «Народним альянсом» на виборах — майже неможливо. Потрібні нові опори й підтримка. Інакше втриматись при владі неможливо. Вибори 31 березня стали катастрофою для Ердогана. Але, звісно, він не залишив переможців у спокої. Понад 10 мерів, включно з Екремом Імамоглу, — у в’язниці. Це реванш Ердогана за 31 березня… Так він розуміє політику. У нормальних умовах йому політики не робити. Він найкраще вміє змінювати правила гри.
«У Ердогана ігри не закінчуються!» Але й це — до певної межі. Море скінчилось. Видно кінець. Роки влади, що здавались нескінченними, наближаються до заходу. Сонце влади ось-ось зайде…
«Якщо десь маленькі люди мають великі тіні — значить, сонце там сідає»
Не бійтеся великих тіней. Це лише тому, що сонце — на заході… У нього залишилась остання й єдина надія — Оджалан. Тепер він тримається за цю нитку.
Чи зможе Оджалан повністю контролювати DEM? Чи можна ігнорувати фактор Демірташа? Чи курдська вулиця підкориться AKP? Чи на все скаже «так», що скаже Оджалан? Коли йдеться про політику — все складно.
Вже зараз відносини Оджалана з Ердоганом і AKP викликають запитання серед DEM і курдських виборців… Великий розкол і відплив — не буде сюрпризом. Ердогану потрібно принаймні додаткові 10%. DEM, який фліртує з AKP, не зможе зберегти ані свою єдність, ані голоси. Оджалан — остання надія Ердогана, але плани з дому не завжди збігаються з ринком. Айхан Білген, який свого часу займав керівні посади в DEM, домовився з AKP, відокремився, заснував партію. І зазнав краху. Курдське суспільство — одне з найсвідоміших і політично активних. Воно знає, як рахувати. І попри всі загрози, зуміло зберегти партії на кшталт DEM — доказ цьому.
Тайїп Ердоган своєю промовою в Кизилджагамамі зробив останній хід. Він публічно оголосив тріо «AKP, MHP і DEM». Сказав: «Три партії будемо йти разом!»
На якому шляху і як — поки не сказав. Повертаючись із Кіпру, він не забув посміхнутись до Імрали:
«Зараз Імрали надає всю можливу підтримку у цьому питанні. Це надзвичайно важливо…»
Оджалан не врятує Ердогана…
