Християнські, юдейські, алевітські та єзидські громади стикаються з постійною дискримінацією в Туреччині — звіт

Ключові релігійні меншини Туреччини — християни, юдеї, алевіти та єзиди — продовжують зазнавати дедалі більшої дискримінації, йдеться у новому глобальному звіті Стокгольмського центру свободи (Stockholm Center for Freedom). У документі зафіксовано прояви ненависті, напади на релігійні споруди та політику, яка надає перевагу сунітській більшості за рахунок інших конфесій.

Ці висновки викладено в розділі, присвяченому Туреччині, у звіті «Свобода віросповідання у світі 2025», опублікованому католицькою благодійною організацією Aid to the Church in Need (ACN). Двозрічне дослідження відносить Туреччину до 38 країн, де релігійна дискримінація має системний характер, — другу за серйозністю категорію після прямих переслідувань.

Звіт, що охоплює період з січня 2023 року до грудня 2024-го, фіксує тенденцію до зростання впливу консервативного ісламу на державні інституції та суспільство під керівництвом Партії справедливості і розвитку (AKP) та президента Реджепа Таїпа Ердогана.

У 2024 році націоналістичні групи домоглися перенесення щорічної літургії на честь Успіння Богородиці в історичному монастирі Сумела. Захід зазвичай відвідує Вселенський патріарх Варфоломій, але цього разу він відмовився приїхати вперше з 2010 року через зростання суспільної напруги.

Питання релігійної спадщини також знову загострилися. У травні 2024 року влада повторно перетворила на мечеть храм Христа Спасителя в Хорі IV століття — за аналогією зі статусом Айя-Софії, зміненим у 2020 році.

У серпні 2024-го на грецькому православному кладовищі в Стамбулі було пошкоджено низку могил. У провінції Бурса влада тимчасово закрила єдину діючу християнську церкву, посилаючись на ризики після землетрусу, хоча церковні лідери надали незалежні експертні висновки про безпечний стан будівлі.

Протестантські громади залишаються під постійним тиском: місіонерам та пасторам відмовляють у в’їзді або депортують, посилаючись на «загрози національній безпеці». У червні Конституційний суд Туреччини визнав ці заходи законними.

Звіт також наголошує на зростанні антисемітизму після початку конфлікту між Ізраїлем і Хамас у жовтні 2023 року. Риторика ненависті різко посилилася: від прославляння Гітлера місцевим політиком від AKP до протестів біля єврейської лікарні Or-Ahayim та закликів позбавити громадянства турецьких євреїв, які служать в ізраїльській армії.

Єзидські сім’ї на південному сході Туреччини повідомляють про постійні акти залякування та саботажу під час спроб повернути спадкові землі: пошкоджені могили, зіпсовані автомобілі та перерізані системи зрошення. Алевіти так само зазнають нападів: лише у 2023 році зафіксовано сім інцидентів, включно з наругою над святинями та фізичними нападами.

У сфері освіти уряд у 2023 році запровадив програму ÇEDES, яка ввела імамів і проповідників як «духовних наставників» у державні школи та розширила викладання сунітського ісламу. Профспілки вчителів засудили це як порушення принципів світської освіти. Наприкінці року Міністерство освіти заборонило святкування Різдва та Великодня у приватних школах, заявивши, що вони «не відповідають національним цінностям».

У звіті підкреслюються структурні проблеми: обов’язкове релігійне навчання в школах базується виключно на сунітському ісламі; лише християни й юдеї можуть офіційно просити про звільнення від цих уроків, тоді як алевіти та інші групи такої можливості не мають.

Християнські громади також стикаються з обмеженнями на підготовку духовенства: Грецька православна семінарія Халкі залишається закритою з 1971 року, хоча у 2024 році патріарх Варфоломій висловив обережний оптимізм щодо її можливого відкриття.

Управління у справах релігії (Діянет) отримало запланований бюджет на 2025 рік у розмірі 130,1 млрд лір (приблизно 3,8 млрд доларів США), що перевищує бюджети багатьох ключових міністерств. Звіт описує зростаючий вплив Діянету як символ зближення держави із сунітським ісламом.

Попри те, що конституція Туреччини гарантує свободу віросповідання і світський характер держави, офіційно визнано лише три немусульманські меншини — вірмен, греків і євреїв — відповідно до Лозаннського договору 1923 року. Інші групи, зокрема протестанти та сирійці, не мають статусу релігійних громад і змушені діяти як асоціації чи фонди.

У підсумку звіт робить висновок, що загальний стан свободи віросповідання в Туреччині залишається «негативним», з огляду на поширеність мови ненависті, соціальної нетерпимості та адміністративних перешкод.

Туреччина, релігійні меншини, дискримінація, християни, юдеї, алевіти, єзиди, свобода віросповідання, ACN, Стокгольмський центр свободи, Діянет, антисемітизм, релігійна освіта, переслідування,