16 років неодмінним переможцем усіх турецьких виборів була Партія справедливості і розвитку (ПСР) та її незмінний лідер Реджеп Таїп Ердоган.

Їм вдавалося демонструвати блискучу політичну витривалість і здатність враховувати настрої турецького суспільства. Небачений економічний підйом завжди був у центрі уваги ПСР, а коли наставали важкі часи, у хід йшла націоналістична риторика на кшталт “країна у небезпеці, оточена зовнішніми і знесилена внутрішніми ворогами”.

Ці лозунги досі завжди спрацьовували. Але на останніх місцевих виборах щось пішло не так.

Вибори на тлі рецесії

Вперше після обрання Реджепа Таїпа Ердогана президентом з новими владними повноваженнями у Туреччині пройшли вибори, на цей раз – місцеві.

Фактична зміна конституційного ладу на президентську республіку на референдумі 2017 року і проведення минулого року дострокових парламентських і президентських виборів змінили країну. Відтоді вся повнота виконавчої влади знаходиться в руках президента.

Остаточні результати місцевих виборів ще підраховують, але, швидше за все, ставленики правлячої партії програли у семи з дванадцяти найбільших містах країни, включаючи Анкару, Стамбул, Анталію та Ізмір.

Це – знакова поразка, у причинах і наслідках якої варто розібратися.

Перш за все, необхідно врахувати специфіку місцевих виборів у Турецькій Республіці. На позиції мерів 30 найбільших міст і глав 51 муніципалітету кожна з політичних партій має можливість висувати своїх кандидатів.

І якщо на парламентських і президентських виборах партії досить часто поєднують зусилля із просування спільних кандидатів (наприклад, ПСР протягом останніх років завжди виступає у коаліції з націоналістами), то на місцевих кожен виступає у першу чергу за себе. Для менших і непарламентських партій це можливість отримати бодай якийсь вплив хоча б на місцевому рівні.

По-друге, протягом останніх п’яти років відбулися серйозні зміни у політичному ландшафті Туреччини. Внаслідок цього ПСР фактично “розчинилась” у особі Ердогана, який після обрання президентом із повноваженнями глави виконавчої влади хоч і залишився главою ПСР, але сконцентрував на собі і своєму найближчому оточенні всю повноту влади, а отже, і політичну відповідальність.**

Невипадково, що Ердоган особисто очолив кампанію на підтримку кандидатів у мери від ПСР. Він провів більше ста мітингів по всій країні, використовуючи здебільшого безпековий порядок денний в якості основного послання народу.

Проте голосування показало, що народ більше не сприймає лозунг “країна оточена зовнішніми ворогами, які прагнуть розірвати Туреччину”, а довіра до особи національного лідера підірвана серйозними економічними негараздами – вже другий місяць поспіль країна офіційно знаходиться у рецесії.

На думку експертів, саме економічні проблеми стали основною причиною фактичної поразки правлячої партії і особисто Ердогана.

Минулого року ліра втратила 36% вартості, інфляція становить близько 20%, а безробіття перевищило 13,5% – найгірший показник з 2010 року.

Частково проблеми в економіці є наслідком загальносвітових тенденцій, але важливішими виявилися внутрішні чинники. Фахівці стверджують, що втручання особисто глави держави в діяльність банків, погіршення відносин з ЄС і США, безпрецедентна експропріація власності після спроби перевороту 15 липня 2016 року, політично вмотивовані рішення в економіці, сирійська криза зіграли свою деструктивну роль.

Для того щоби продемонструвати турботу центральної влади про збідніле населення, Ердоган примусив місцеві влади відкрити спеціальні кіоски, де б продавалася продукти харчування, овочі і фрукти за субсидованими цінами – по 3 кг на особу.****

Але позитиву цей популістський крок не приніс – величезні черги у ці кіоски стали наочним доказом погіршення економічної ситуації, навіть бідності.

Ставка на релігію

Під час зустрічей із виборцями представники ПСР і особисто Ердоган також широко використовували фактори “ісламської єдності”, які, як правило, добре сприймаються його виборцями – релігійними консервативними колами. Цього разу це стали кадри нападу на мечеть у Новій Зеландії (що створило кризу у відносинах із цією країною), а також звинувачення опонентів з Республіканської народної партії у зв’язках курдськими бойовиками.

Вже традиційно у підтримці “курдських терористів” були звинувачені представники прокурдської Партії демократії народів. Безумовно, ці звинувачення зіграли свою роль на виборах у східних і південно-східних провінціях Туреччини, населених переважно курдами.

Але з найгучнішою “релігійною” заявою Ердоган вийшов за тиждень до виборів.

Собор Святої Софії у Стамбулі, який наразі є музеєм, може знову стати мечеттю.

Варто пояснити: з 1935 року, коли Мустафа Кемаль Ататюрк прийняв рішення про надання Софії статусу музею, влада Туреччини старанно уникала релігійних диспутів навколо цього храму. Адже цілком очевидно, яке виняткове символічне значення для християн має Айя Софія.

Але минулого року Ердоган і його найближче оточення провели молитву всередині Айя Софії, і цей крок був схвально сприйнятий релігійною і націоналістичною частиною турецького суспільства. І тепер іде відверта розмова про перетворення собору на мечеть.

Втім, схоже, для перемоги у Стамбулі навіть цих, досить суперечливих кроків виявилося замало. Кандидат від ПСР на посаду мера Стамбула, колишній прем’єр міністр Біналі Йилдирим, вочевидь програв кандидату від республіканців Ікрему Імамоглу, а “великий Стамбул” – це 20% ВВП країни, біля $240 млрд.

* * * * *

Частина турецьких експертів розцінюють результати місцевих виборів як “перегортання сторінки, на якій написано “Ердоган”.

Втім, варто визнати: сама по собі нинішня поразка не несе жодної загрози для Ердогана та його влади. Хіба що тепер опозиційні партії отримали доступ до значних ресурсів – матеріальних та електоральних.

Наступні президентські вибори мають пройти аж 2023 року – і для роботи над помилками ще є достатньо часу.

Наслідки цих виборів будуть зрозумілі тільки згодом і стосуватимуться, насамперед, внутрішньої політики. Не виключені зміни у владних колах, певні кроки зі стабілізації економіки.

Проте відкритим залишається питання про нормалізацію відносин з ЄС і США – ключовими інвесторами і торговельними партнерами Туреччини. Занадто багато було чути агресивної риторики з Анкари протягом останніх трьох років.

А на додачу, на думку аналітиків, Ердоган зробив чималу помилку під час виборчої кампанії, суттєво перебільшивши вагу цих виборів. Місцеві вибори були оголошені ним як референдум щодо довіри до своєї політики, а негативний результат, на думку президента, ставить під загрозу “виживання турецької держави”.

Звичайно, подібні заяви не відповідають дійсності. Проте така категоричність може суттєво підірвати довіру до президента. І тоді ці вибори дійсно можуть стати “початком кінця” правління Ердогана.

EuroIntegration, Автор: Сергій Корсунський,

надзвичайний і повноважний посол, директор Дипломатичної академії при МЗС,
посол України в Туреччині в 2008-2016 роках