Туреччинa

Турецький прокурор задокументував спробу перевороту ще до її здійснення

Турецький прокурор уклав протокол про спробу здійснення державного перевороту ще до того, як її було реалізовано.

Досі з’ясовуються нові подробиці, пов’язані зі здійсненою у Туреччині 15 липня 2016 року спробою державного перевороту, названого Ердоганом «дарунком Аллаха».

Зміст протоколу, укладеного прокурором Сердаром Джошкуном з відділу боротьби з конституційними правопорушеннями при Анкарській державній генеральній прокураторі у звʼязку зі спробою здійснення перевороту 15 липня 2016 року, повністю спростовує офіційну позицію Турецької Республіки, відповідно до якої «переворот організував Фетхуллах Ґюлен».

До позову, що датується 15 липня, додається протокол, укладений  16 липня 2016 року, тобто через 3 години після фактичного початку перевороту. Цікаво, що події, які тоді ще не відбулися, описуються у протоколі як дійсний факт.

За відомостями, отриманими журналістом Ахметом Дьонмезом (Ahmet Dönmez https://twitter.com/AhmettDonmez), події, які тоді ще не відбулися, розглядалися в документі як реальність. Згадувалися, зокрема, облога заміського офісу Національної розвідувальної організації Туреччини військовими формуваннями, бомбардування Командування спецпризначення й Управління безпеки розвідки… Прикметно, що час реальних подій вказано неправильно. Саме такі розбіжності і породжують здогадки про те, чи не був протокол частиною заздалегідь продуманої акції.

А ось і переклад тексту документа, що спричинив такий резонанс: «Цей офіційний протокол, укладений 16.07.2016 року о 01:00 з метою подальшого розслідування справи, оформлений на підставі інформації про те, що 15.07.2016 року приблизно о 21:00 у деяких військових формуваннях Анкари було зафіксована активність. У той же час новинні канали повідомили про те, що жандармерія заблокувала доступ до двох мостів у Стамбулі – Босфорського та мосту імені султана Мехмеда II Завойовника; згідно з відомостями, наданими анкарськими представництвами Служби безпеки Туреччини, частина військових формувань заявила про те, що має намір з власної волі (не підкоряючись отриманим наказам) здійснити державний переворот.

Разом із цими новинами почали надходити повідомлення про те, що о 21:00 над Анкарою розпочали літати військові літаки, причому робили це невисоко, аби налякати місцеве населення. Також повідомили про те, що зафіксовані в небі військові літаки і вертольоти здійснювали напади і відкривали вогонь по деяких цивільних обʼєктах. Надійшла інформація про оточення будівель Національної розвідувальної організації Туреччини військовими формуваннями, внаслідок чого між ними сталася сутичка. Проінформували й про те, що воєнізовані формування, які перебувають на службі у Збройних силах Туреччини, влаштували озброєну облогу важливих суспільних установ в Анкарі, у межах якої розстрілювали їх співробітників, що призвело до людських жертв. Була отримана інформація про бомбардування Управління спецпризначення у районі Ґьольбаши та повітряну атаку на Управління безпеки розвідки; також надійшли відомості про проникнення збройних військових формувань до Управління безпеки Анкари із подальшим її узяттям, про її бомбардування літаками, що літали на невеликій висоті, про оточення комплексу Адміністрації президента, про викрадення бойовиками генерального секретаря названої структури та співробітників багатьох інших громадських установ. Надійшла інформація про те, що військові формування захопили медіахолдинг «TRT», перервавши, таким чином, його мовлення, а також дали прес-конференцію, де заявили про захоплення влади у Збройних силах Туреччини. Повідомили також про захоплення цими формуваннями деяких приватних телеканалів. Крім того, надійшли відомості про зіткнення у Головному управлінні Генерального штабу в Анкарі, про взяття в заручники частини його службовців, про бомбардування Великих національних зборів Туреччини, що призвело до багатьох смертей, про участь літаків у бомбардуваннях, про вихід громадян на вулиці внаслідок оприлюднення факту спроби здійснення державного перевороту, який спланувала хунта, що утворилася зі службовців Збройних сил Туреччини, про те, що народ намагався власними силами зупинити свавілля, а також про те, що військові літаки та гелікоптери скидали шумові бомби в місця великого скупчення народу, намагаючись посіяти серед людей паніку. Повідомили про те, що на сайті Генерального штабу зʼявилося офіційне розʼяснення подій на 3-х сторінках. Також надійшла інформація про те, що 16 липня в усі міністерства були розіслані термінові секретні телеграми з позначкою «оперативні дії» за підписом голови Комітету «за мир на батьківщині» (документ № 152215C, справу марковано як «YSK: 26702250-1920-97480- 16 / PER.PL.VE YNT.D.GEN. AMİRAL / 1 »); авторами документа були вказані полковник Джеміль Турхан і бригадний генерал Мехмет Партіґьоч. Згідно з отриманими відомостями, у кожній області було призначено командувача з питань воєнного стану, а у судах, що спеціалізуються на питаннях воєнного стану, було здійснено призначення (військового прокурора і судді); призначення також торкнулися командувань силових утворень, Головного управління Генерального штабу та інших військових установ. Був також оприлюднений факт про те, що призначення у різні інстанції робилися людьми, що прагнули здійснити державний переворот. Надходили повідомлення про невідомість точної кількості жертв бомбардувань та акції перевороту, які перетиналися із заявами про безліч загиблих серед мирного населення, поліцейських та військових. Повідомлялося про подібні повітряні операцій на літаках і вертольотах у Стамбулі, а також про те, що послідовники Фетхуллаха Ґюлена, які розповсюдилися по території Туреччини у складі військових формувань, нехтуючи приписами Конституції Турецької Республіки, зробили спробу здійснити в країні державний переворот з метою повалення чинного уряду й захоплення влади».

ЧАС ЗАЗНАЧЕНО АБСОЛЮТНО НЕПРАВИЛЬНО

Журналіст-дослідник Ахмет Дьонмез крок за кроком проаналізував усі розбіжності в документі:

1) за відомостями зі звинувачувального акту, поданого авіаційною базою Акинджи, новина про «блокування жандармерією доступу до двох мостів у Стамбулі – Босфорського мосту імені султана Мехмеда II Завойовника» була повідомлена по телебаченню не о 21:00, а рівно о 22:28. Таким чином, похибка у протоколі становить майже півтори години;

2) у протоколі зазначено, що військові літаки F-16 були помічені над Анкарою близько 21:00. Відомості з акту від авіаційної бази Акинджи, однак, свідчать про те, що перший літак злетів над Анкарою о 22:08. У книзі «15 липня – день узяття орлиного гнізда», написаної внаслідок докладного вивчення щоденників тодішнього капітана військово-повітряних сил Мехмета Шанвера, вказується, що час зльоту першого літака – 22.01. Прокурор Сердар Джошкун і в цьому випадку підписався під неправдивою інформацією, що фіксує час із більш ніж годинною похибкою;

3) о 21:00 всюди було тихо й спокійно. Неглобальні події почали розгортатися у районі Бейлербеї лише о 21:30, а закриття одного з заїздів на міст припало на час близько 22:00;

4) у протоколі зазначається, що «військові формування оточили будівлі Національної розвідувальної організації Туреччини у районі Єнімахалле в Анкарі», внаслідок чого «між військовими і представниками Національної розвідувальної організації Туреччини сталося зіткнення». Прикметним є те, що у той вечір будівля названої організації не піддавалася облозі, з чого випливає й те, що зіткнення теж не могло бути. У штаб турецької розвідки було здійснено постріли з двох вертольотів типу «Кобра» і одного гелікоптера типу «Сікорський». Відповідно до 36-сторінкового звіту, який названа організація надіслала до Великих національних зборів Туреччини, розвідувальна служба відповіла на обстріл, використовуючи легке озброєння. Це говорить про те, що протистояння було зовсім не таким, як описано в протоколі;

5) незважаючи на записи в протоколі, бомбардувань зазнало не Управління спецпризначення, а підрозділ поліції зі спецоперацій. Не бомбили також і Управління безпеки розвідки. Було здійснено повітряну атаку на Управління безпеки в Анкарі, що, власне, засвідчено в протоколі. Отже, замість анкарського Управління безпеки точно не могли помилково написати Розвідувальне управління. До слова, Управління безпеки Анкари також не було оточене збройними формуваннями, тому учасники мілітаризованих обʼєднань ніяк не могли проникнути туди сухопутним шляхом. Бомбу, внаслідок вибуху якої 2 людини загинули і 39 дістали поранення, було підірвано о 00:56, тобто за 4 хвилини до укладення протоколу. Таким чином, імовірність того, що прокурор миттєво вніс цей факт до протоколу, зводиться до нуля.

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО БОМБАРДУВАННЯ МЕДЖЛІСУ НАДІЙШЛО ЗА ПІВТОРИ ГОДИНИ ДО ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ

Повернімося до Великих національних зборів Туреччини… Коли протокол був уже укладений, до їх бомбардування залишалося ще близько півтори години. Однак прокурор згадав про нього у протоколі як про факт. У цьому питанні показання акту Акинджи і записи Мехмета Шанвера збігаються. Обидва документи свідчать про те, що перша бомбу на Меджліс була скинуто о 2:35, а другу – о 3:24. Здогад Сердара Джошкуна може здатися чимось неймовірним, от тільки дещо він ігнорує: ніхто з членів Меджлісу не загинув. А це суперечить відомостям протоколу, в якому стверджується, що напад на Великі національні збори Туреччини призвів до загибелі людей.

В офіційному документі також зазначається, що воєнізовані формування здійснили рейди на деякі приватні телеканали, але їхні назви чомусь не вказуються. Тієї ночі ініціатори перевороту атакували лише медіацентр «Doğan», в якому розташовувалися студії каналів «CNN Türk», «Hürriyet» і «Kanal D». Гаразд, але о котрій годині це сталося? Згідно зі звинувачувальним актом, укладеним внаслідок цієї події, о 03:10. Виходить, що все почалося лише через 2 години після укладенням прокурором протоколу, та ще й не має нічого спільного з наданим їм описом. А все тому, що атака здійснювалася не озброєними формуваннями, а кількома військовими-опозиціонерами, що прилетіли на вертольотах. Не подумайте, що я примітивізую і применшую значення події. Все ж таки не можна заперечувати ту небезпеку, яку ніс у собі напад озброєних військових у ніч перевороту. Я лише намагаюся довести той факт, що протокол прокурора не має нічого спільного з правдою. Відповідно до звинувачувального акту, у рейді брали участь 14 військових, троє з яких були капітанами, а одинадцять рядовими. Далі зʼясовується, що близько 04:00 їм на допомогу прибуло        17 курсантів-сержантів під керівництвом майора Мехмета Тюрка. У позові до цього рейду серед підозрюваних і обвинувачуваних чомусь зазначено 19 осіб.

Наостанок проаналізуємо ту частину документа, в якій ідеться про події, що розгорталися у комплексі при Адміністрації президента Турецької Республіки. У протоколі вказується, що цей об’єкт не піддавався облозі. Знаєте, скільки людей намагалося «узурпувати» резиденцію? Усього 13, 3-є    з котрих мали військові звання, а 10 були рядовими.

На адміністрацію не скидалися бомби; бомбардували чомусь сусіднє перехрестя біля мосту і парковку. За актом Акинджи, це сталося о 06.19, тобто десь через 5,5 годин після укладення Джошкуном протоколу.

Ще однією помилкою в односторінковому протоколі стало твердження про те, що тієї ночі з літаків скидали шумові бомби. Прикметно, що тоді вони не використовувалися зовсім: із ними сплутали звукові вибухи, які виникли через те, що літаки літали на невеликій висоті з відносно високою швидкістю.

Ніхто також не оприлюднював новину про призначення у Головному управлінні Генерального штабу та інших силових структурах.

З огляду на час подій, вельми дивним видається те, що прокурор  тієї ж миті оголосив «винуватцем» всього Фетхуллаха Ґюлена. Таке можливо, коли йдеться про політиків, але прокурор, що уклав протокол, не спираючись на конкретні докази, викликає сумніви не тільки з позиції законності такого кроку, але і з погляду «неполітизованості» наданого ним тексту.

ПРО ЩО СВІДЧИТЬ ДОКУМЕНТ?

Незабаром після появи документа, ратифікованого Міжнародною судовою платформою (UYAP), було розпочато розслідування, за яким пішли перші арешти.

Така кількість помилок у протоколі на одну сторінку точно неприпустима. Куди не глянь, всюди якісь неточності. Розбіжності простежуються майже у кожному реченні, а обґрунтувати це повинні прокурор та люди, що давали свідчення 15 липня.

Величезна кількість помилок і протиріч у такому важливому документі очевидно потребує розʼяснення.

До того ж, неправдиві відомості про нереальні події та смертельні випадки наштовхують на думку про те, що все було сплановано заздалегідь, але план не вдалося реалізувати.

Припустимо, через метушню тієї ночі виникла плутанина із часом. Можливо, замість Управління зі спецоперацій написали Управління з спецпризначень, а замість Управління безпеки Анкари вписали Управління безпеки розвідки. Гаразд, але як тоді бути з нереальними подіями, і що говорити про ті ситуації, які на той момент ще не відбулися?

Припустимо, що час укладення протоколу було зазначено автором неправильно через утому і напруження. Але ми розуміємо, що ймовірність цього вкрай мала хоча б тому, що на документі стоїть його підпис. Найважливіше в протоколі – це дата і час його укладення, а також підпис автора. Адже подібний документ для того й укладається, аби чітко зафіксувати усі подробиці.

Я не стверджую, що одного документа досить, аби все зʼясувати. Безумовно, не можна відштовхуватися лише від нього, із цим я згоден. Але важливо те, що він може багато про що розповісти. З одного боку, цей документ проливає світло на деякі події, що відбулися напередодні і після  15 липня. З огляду на те, як у цій ситуації повелися президент Туреччини, радник у справах Національної розвідувальної організації та багато інших політиків вищого ешелону, а також беручи до уваги той факт, що вони давали суперечливі пояснення, уникали правосуддя і відмовлялися давати показання, можемо з упевненістю стверджувати, що результат запланованих на ту ніч подій був відомий державній верхівці заздалегідь. Про те, що цей переворот був запланованим, свідчать, зокрема, події, що відбулися вже після укладення протоколу, а також масові «чистки» та політичні пертурбації.

Існує два можливих сценарії розвитку аналізованих подій:

1) операція, спланована Адміністрацією президента разом із Національною розвідувальною організацією Туреччини, виступила логічним продовженням операцій «Хулусі Акар» та «Ерґенекон». Імовірно, адміністрація держави власноруч «ввела у гру» послідовників Ґюлена, деякі з яких і справді вважали себе ініціаторами перевороту, і це попри те, що вони були лише маріонетками у заздалегідь спланованій акції. Їх просто жорстоко обдурили;

2) акцію спланували однодумці Ґюлена на кшталт Аділя Оксюза, але робили це наче по вертикалі вгору, тобто надаючи звіти держадміністрації. Можливо, політична верхівка дізнавалася про плани поетапно, і, ймовірно, навіть координувала дії заколотників. Можливо, влада просто вжила необхідних заходів і надала змовникам здійснити замислене.

Увесь жах ситуації полягає у тому, що в обох випадках винуватцем всього виступає «держава». Держава, яку уособлюють президент, розвідка, головнокомандувач Генерального штабу і люди, що керують збройними силами. Але ж це суперечить образу Турецької Республіки, яка позиціонує себе як демократичну секуляризовану й ПРАВОВУ державу. На жаль, Туреччина ніколи і не була такою країною, оскільки цих принципів завжди дотримувалися лише на папері. І знову «в усій красі» постала держава, голови якої чудово знають, що таке беззаконня, змови, вбивства, поневолення й плетення інтриг проти певних груп людей, обраних ними тимчасовими мішенями; їм також добре відомі принципи криміналізації та сіяння ворожнечі у суспільстві.

Теги
Показати більше

Підписатися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Close